Своєрідною основою для подальшого кар’єрного росту робота у санаторії лікарем-рентгенологом, а згодом – і головним лікарем – стала для Лева Ярославовича Грицака.
Спочатку пропрацювавши чотири роки лікарем, а згодом очоливши здравницю у 27(!) років, Лев Грицак зумів за сім років свого керівництва зробити чимало для її розбудови. Завдяки його наполегливості, умінню відстоювати інтереси оздоровчого закладу у «верхах» почалося будівництво спального та лікувального корпусів, розширювалася лікувально-діагностична база.
Тепер Лев Грицак – генеральний директор відомого в Україні готельно-курортного комплексу «Карпати», заслужений лікар України, у минулому – двічі мер міста Трускавця. Також він - лауреат Державної премії України з архітектури, Генеральний директор готельно-курортного комплексу «Карпати», Генерал-осавул українського козацтва, учасник програми «Національні лідери України», засновник Дрогобицького регіонального авіаспортивного клубу «Сокіл», Голова громадської організації «Рада старішин міста Трускавця», почесний Президент Трускавецького футбольного клубу «Карпати», учасник Першої полярної експедиції «Україна-Північний полюс-2000», нагороджений медаллю «За трудову доблесть», орденом «За мужність».
Лев Ярославович Грицак
- З нагоди 50-річчя відкриття санаторію «Лісова пісня» хочу скласти найщиріші вітання всім працівникам оздоровниці, всім, хто будував її, покращував, своєю працею встановлював її визнання, всім сьогодні працюючим і тим, хто вже не там, і тим, кого вже нема серед нас.
З «Лісовою піснею» у мене пов'язана значна частина мого життєвого шляху, моя подальша доля. Я вдячний Богові, що починав свій трудовий і творчий шлях після навчання у синьоокому краю лісів і озер. Шацьк після закінчення Тернопільського медінституту я обрав по зелених і голубих кольорах на фізичній карті, що висіла в деканаті біля переліку запрошень на роботу. Довелось немало повоювати з керівництвом Волинського облздороввідділу, застосовуючи свої знання у юриспруденції і наполегливість. Мене хотіли направити в Любомль, де потрібно було рентгенолога. Зрештою, після закінчення інтернатури у Волинській обллікарні, завідуючий облздороввідділу зітхнувши сказав: «Важкий Ви чоловік, пишіть заяву у санаторій». Пізніше я часто згадував його слова, аналізував чи це погана риса, чи добра. Зважаючи на багато зроблених у житті добрих справ, прийшов до висновку, що більше підійшло б слово «наполегливий».
Але, можливо, ця перша перемога відіграла вирішальну роль у подальшому житті. Десять років спілкування з щирими, справедливими, роботящими і законослухняними людьми заклали добрий фундамент на подальше життя і хороші результати. У волинян я навчився основних правил людського співжиття, оцінив головні цінності життя, відчув людську нужду, пізнав добро і недобро. Зразком порядності для мене у ставленні до людей і своїх службових обов'язків були мої заступники Степан Борсук, Микола Шачанін, Надія Петрівна Корнілова. Зразком керівників були Вірний Володимир Миколайович, Мілінчук Микола Данилович, тезами яких я і досі керуюсь у своїй роботі. Я здобув надзвичайно багато друзів, яких не перечисляю, щоб когось не образити. Тому тоді мені працювалось легко і ефективно. Санаторій справедливо виборов пере місце у Всесоюзному конкурсі міжколгоспних оздоровниць. Я отримав першу у своєму житті державну нагороду-медаль «За трудову доблесть». Тоді нагороди не купувались. Це було заслужено і тому це був стимул для нових звершень. Здавалось би, проста медаль, а є найдорожчою серед багатьох ще й вищих нагород.
Десять років щасливого, успішного життя серед хороших людей і у чудовій природі я описав у своїй книзі «Дерева моєї долі». Хочу подякувати за це всім, з ким працював і спілкувався.
Наше життя залежить від безлічі обставин-генів, оточення, суспільних відносин, державного устрою, природних умов, Божого благословення. Тому і наше життя не завжди йде по висхідній. Але я впевнений, що у нашого санаторію і людей, що там живуть і працюють - щасливе майбутнє. Ви маєте найбільше багатство - ще не знищені ліси і чисті озера, хорошу екологію. Бережіть ці блага, дані Вам Богом. І ще бережіть чистоту людських стосунків. З цим у вас щасливе майбутнє, я у цьому впевнений.
Добра вам і найкращі побажання від мене, синів Ярослава, Юрія і чотирьох онуків!
Віктор Наумович Карпук очолював «Лісову пісню» з 2001 по 2017 рік.
Тодішній голова Волинської ОДА Борис Клімчук попросив його (на той час Віктор Карпук обіймав посаду голови Шацької райради) очолити здравницю, щоб поліпшити ситуацію, сказавши при цьому: «Ти місцевий, тобі буде легше працювати там з людьми. Санаторій треба витягувати і піднімати на відповідний рівень…»
- Прийшовши на посаду, проаналізувавши його роботу, вирішив розпочати з реконструкції теплотраси, бо саме вона «з’їдала» левову частку коштів санаторію: що заробляли влітку, те вкладали в опалення взимку. Почав цікавитися альтернативним паливом. Звернувся до голови Маневицької РДА, який також переймався аналогічною проблемою. Вирішили перейти на торфобрикет, тим паче, що поблизу Маневич функціонував торфобрикетний завод, і коштувало це паливо у декілька разів дешевше. Придбали в санаторій три фірмові котли на торфокрошці, закупили паливо. Зекономлені кошти, в першу чергу, спрямували на ремонт номерів, зробивши більше десятка класу «Люкс», бо люди хотіли відпочивати у комфортних номерах з усіма зручностями. Це дало змогу в літній період розширити контингент відвідувачів, залучивши поляків. Вони приїжджали турами протягом літа: одні приїжджали, інші виїжджали.
Потім оновили лікувальну базу, відремонтували кабінети в лікувальному корпусі. Запровадили нові процедури, відкрили реабілітаційне відділення для серцево-судинних захворювань (за статистикою, найбільша смертність людей – саме від цих хвороб), відділення неврологічної реабілітації.
Разом із головним ортопедом-травматологом Волині Михайлом Аршуліком підбирали обладнання для нового відділення м'язово-скелетної реабілітації. Вирішили, що у нас мають бути найсучасніші тренажери та вклали мільйон гривень на придбання сучасної французької апаратури. ЇЇ застосовували для реабілітації людей після операцій на суглобах, хребті, ДТП чи інших травм. Відзначу, що в зимовий період, коли санаторій не працював, Волинська обласна лікарня позичала наше обладнання для реабілітації своїх хворих. Перед тим, як піти з посади директора санаторію, ми відкрили реабілітаційне відділення для учасників АТО, що є дуже актуальним на сьогодні.
Не менше коштів вкладали у благоустрій: відремонтували капітально ресторан, актову та танцювальну зали, кімнати. Усі сили спрямовували на те, щоб здравниця працювала круглорічно. Бував в інших санаторних закладах, вивчав їхній досвід, щось собі запозичували в організації роботи. Бо наша лікувальна база була і є на голову вища, ніж в інших санаторно-лікувальних закладах.
На жаль, роками не вдалося зрушити з місця питання добудови басейну. Проєкт ми подавали на Євросоюз, але його хоч і визнали хорошим, не відібрали для реалізації.
Найважче в роботі, мабуть, було налагоджувати співпрацю з Фондом соціального страхування та Фондом інвалідів-чорнобильців, від якого залежало, чи поїдуть оздоровлюватися в санаторій люди за кошти цих фондів.
Мені надзвичайно пощастило з колективом санаторію, людьми, котрі насправді були віддані своїй роботі, підтримували мене у всіх задумах та починаннях. Насправді я маю багато хороших спогадів про ті роки, які сьогодні зігрівають моє серце.
А в день ювілею побажав би стабільності, упевненості в завтрашньому дні, здоров'я та вдячних пацієнтів.
